виставка

Лип

2024

ВИСТАВКА З НАГОДИ 100-ЛІТТЯ ВІД НАРОДЖЕННЯ ВОЛОДИМИРА ОВСІЙЧУКА

ВОЛОДИМИР ОВСІЙЧУК (28 липня 1924 – 26 липня 2016) – український мистецтвознавець, педагог, заслужений діяч мистецтв України, лауреат Державної премії України імені Тараса Шевченка (1994), премії Національної академії наук України імені І. Я. Франка (2000). Нагороджений орденом князя Ярослава Мудрого IV (2015) і V (2009) ступенів.

Володимир Овсійчук народився в селі Малий Скнит на Поділлі. Напередодні війни закінчив середню школу у Славуті. У 1944 р. його мобілізували до армії. 1952 р. завершив вищу освіту у Львівському університеті імені І. Франка (історичний факультет). Працював у Львівській галереї мистецтв (нині Львівська національна галерея мистецтв ім. Б. Г. Возницького), в Інституті прикладного та декоративного мистецтва (нині Львівська національна академія мистецтв), згодом – в Інституті мистецтвознавства, фольклору та етнографії (з 1992 р. – Інститут народознавства НАН України), де з 1991 р. очолював відділ мистецтвознавства.

У творчому доробку – понад 135 наукових праць, зокрема 15 монографій. Досліджував українське мистецтво Х–ХХ ст., є автором низки праць з українського іконопису. 1966 р. захистив кандидатську дисертацію, присвячену дослідженню мистецької культури Галичини (тема «Львівський живопис XVI–XVIII ст.»). 1989 р. захистив докторську дисертацію на тему «Розвиток гуманістичних ренесансних тенденцій в українському мистецтві та їх зв’язок з народно-визвольною боротьбою (друга половина XVI – перша половина XVII ст.».

З нагоди 100-ліття Володимира Овсійчука в Інституті досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів у липні 2024 р. підготовлено книжково-ілюстративну виставку, яка відображає зосередженість ученого впродовж усього творчого життя на якомога повнішому розкритті «української мистецької стилістики у контексті світової художньої культури» (С. Павлюк).

Лип

2024

Іммануїл Кант (1724–1804) – філософ, мислитель, гуманіст (книжкова виставка)

Україна разом зі світом відзначає 300-річчя Іммануїла Канта. З цієї нагоди у секторі нової німецькомовної книги відділу європейської книги ХІХ–ХХ ст. ЛННБ України ім. В. Стефаника розгорнуто ювілейну виставку, присвячену основоположнику німецької класичної філософії, одному з визначних представників епохи Просвітництва, філософсько-естетична спадщини якого не втрачає свого значення і сьогодні. У своїх працях німецький мислитель XVIII ст. особливу увагу приділяв загальнолюдським цінностям – добру, миру, свободі, справедливості, моральності. Намагався знайти відповіді на важливі для людства питання: “Що я можу знати?”, “Що я повинен робити? ”, “Що я можу сподіватися?”, “Що таке людина?”. Саме Іммануїлу Канту належить повчальний вислів: «Чого не хочеш, щоб хтось робив тобі – не роби цього нікому». Відомий філософ і вчений також вважав, що «жити треба головним чином для того, щоб працювати».

Зацікавленій аудиторії пропонуємо, найперше, повне зібрання творів Канта (“Immanuel Kant’s sämmtliche Werke”) (Leipzig, 1870–1901) з фонду сектора формування і каталогізації іншомовних видань ХІХ–середини ХХ ст. відділу європейської книги ХІХ–ХХ ст. Це багатотомне видання побачило світ у знаній серії «Філософська бібліотека» (“Philosophische Bibliothek”) під редакцією юриста і філософа Юліуса Германа фон Кірхмана – найстарішій книжковій серії (заснована в 1868 р.) видань філософських праць від античності до сучасності, науково підготовлених провідними фахівцями галузі – з коментарями, покажчиками, бібліографією.

Тематичну виставку продовжує добірка лейпцігських видань ХІХ ст. окремих творів Канта, серед яких його три знамениті «Критики»: найвідоміша праця вченого – «Критика чистого розуму» (“Kritik der reinen Vernunft”), яка знаменує поворотний момент в історії філософії та початок сучасної філософії; «Критика практичного розуму» (“Kritik der praktischen Vernunft”) та «Критика сили судження» (“Kritik der Urteilskraft”). Експозиція репрезентує також інші важливі кантівські твори з питань етики та естетики, епістемології та історії релігії, астрономії та геонаук: “Prolegomena zu einer jeden künftigen Metaphysik die als Wissenschaft wird auftreten können” («Пролегомени до кожної майбутньої метафізики, яка може постати як наука»); “Träume eines Geistersehers: erläutert durch Träume der Metaphysik” («Сни провидця, пояснені снами метафізики»); “Von der Macht des Gemüts durch den blossen Vorsatz seiner krankhaften Gefühle Meister zu sein” («Здатність розуму бути володарем своїх патологічних почуттів через простий намір»); “Zum ewigen Frieden: ein philosophischer Entwurf” («Вічний мир: філософський нарис»); “Allgemeine Naturgeschichte und Theorie des Himmels: nebst zwei Supplementen” («Загальна природнича історія та теорія неба»); “Die Religion innerhalb der Grenzen der bloßen Vernunft” («Релігія в межах тільки розуму») та ін. Ці книжечки малого формату у м’яких обкладинках помаранчевого кольору, в яких видавалася філософська класика, виходили у популярній серії, що існує і сьогодні – «Універсальна бібліотека Reclam» (Reclams Universal-Bibliothek). Вони призначались для навчального процесу та ідеально підходили для самостійного вивчення і подальшого розуміння філософської думки Канта.

Представлена на виставці ретроспективна частина фонду відділу європейської книги ХІХ–ХХ ст. використовувалася, зокрема, у приватних книгозбірнях українського вченого-математика Мирона Зарицького; літературознавця та видавця Олександра-Миколи Моха; галицької громадської діячки та педагога Евстахії Тишинської; українського ченця-василіянина, книголюба, багатолітнього директора гімназії оо. Василіян у Бучачі (нині Тернопільської обл.) Іринея Яворського та ін. відомих українців. Творчість Канта була об’єктом зацікавлень польського мистецтвознавця і мецената Елеазара Бика та вірменського архієпископа Йосипа Теодоровича; свого часу ці видання поповнили й цінні книжкові зібрання Центральної Василіянської бібліотеки у Львові, львівського Оссолінеуму, фундації ім. Віктора Баворовського, про що свідчать відповідні власницькі знаки.

Вагоме місце у виставковому проєкті займають сучасні видання, присвячені життю та вченню видатного філософа, до якого зверталися й продовжують звертатися мислителі різних шкіл та напрямів.

Серед книжок біографічного характеру виокремимо першу за більш ніж півстоліття повну і об’ємну (639 с.) біографію Іммануїла Канта (“Kant: Eine Biographie”), написану Манфредом Кюном (Kühn, Manfred) у перекладі з англійської Мартіна Пфайфера (Pfeiffer, M. Martin). Використовуючи новітні дослідження, доктор Кюн дає можливість читачеві пройти тим шляхом, яким пройшов сам Кант: від класичного університетського професора і вченого-дослідника до великого мислителя, що виступає на захист людської моралі.

До 200-ї річниці з дня смерті Канта німецький вчений і журналіст Манфред Ґаєр (Manfred Geier) у своїй праці п. н. «Світ Канта» (“Kants Welt: Eine Biographie”) майстерно поєднав життєпис відомого філософа з його найважливішими творами, які вважають вершиною в історії мислення та дії. Майже всі ключові духовні та політичні виклики сьогодення були раніше сформульовані Кантом – від проблеми миру через межі мовленого та мислимого до претензій релігійних та езотеричних форм віри.

Особистості мислителя та його вченню присвячена й історико-філософська монографія (“Kants Leben und Lehre“) німецького та американського філософа і культоролога Ернста Кассірера (Ernst Cassirer), яка увійшла восьмим томом до найповнішого 25-томного видання його творів.

На виставці експонується також цілий ряд книжкових видань знаних європейських кантознавців, які розкривають різні аспекти творчості чільного представника західної філософії. Зокрема, автори Отфрід Гоффе (Otfried Höffe) та Гюнтер Шульте (Günter Schulte) в однойменних розвідках про кенігсберзького філософа („Immanuel Kant“) крок за кроком простежують формування трьох фундаментальних кантівських «Критик», без вивчення і розуміння яких неможливо подолати лабіринт кантівської філософії.

Професор Вюрцбурзького університету Вернер Флах (Werner Flach) у праці «Іммануїл Кант. Ідея трансцендентальної філософії» (“Immanuel Kant. Die Idee der Transzendentalphilosophie“) зосереджує свою увагу на основній теорії Канта, а професор Боннського університету Пітер Бауманнс (Peter Baumanns) у виданні “Kants Ethik. Diе Grundlehre“ дає початкові знання про кантівську етику – найактуальнішу частину його спадщини.

Німецька філософиня Сабіна С. Гельхаар (Sabine S. Gehlhaar) у монографічному дослідженні «Ранній позитивістський (Гельмгольц) і феноменологічний (Гуссерль) перегляд епістемології Канта» („Die frühpositivistische (Helmholtz) und phänomenologische (Husserl) Revision der Kantischen Erkenntnislehre“) аналізує співвідношення філософії і традиційної релігії відповідно до визначень мислителів.

Внесок у філософську історію риторики трьох великих філософів (Канта, Фіхте, Гегеля) висвітлив у праці “Die Rhetorik bei Kant, Fichte und Hegel“ швейцарський історик мистецтва Тобіо Беццола (Tobia Bezzola), за що у 1992 р. отримав ступінь доктора.

У науковому виданні п. н. «Джон Локк та Іммануїл Кант: Історична рецепція та сучасна актуальність» (“John Locke Und / And Immanuel Kant: Historische Rezeption und Gegenwartige Relevanz”), опублікованій професором Тулейнського університету Мартіном Томпсоном, порушується ряд питань, серед яких, рецепція Канта в правовій і політичній теорії (природне право, філософія права, політична теорія, політика) ХІХ ст. тощо.

Зосередитися на вивченні кантівської філософії пропонує читачеві один із найвідоміших публічних інтелектуалів Німеччини, засновник інституту практичної філософії Гернот Бьоме (Gernot Böhme) у книзі «Філософствування з Кантом» („Philosophieren mit Kant: Zur Rekonstruktion der Kantischen Erkenntnis- und Wissenschaftstheorie“). У ній автор розглядає філософію не просто як науку, а як вчення мудрості, як спосіб життя, який має вести людей до самих себе.

Іммануїл Кант залишив по собі чимало цікавих і повчальних висловлювань. Пропонуємо окремі з них:

Здатність використовувати розум, щоб розрізнити добре і погане, є вродженою для всіх людей.
Обов’язок стосовно себе полягає в тому, щоб людина дотримувалася людської гідності в самій собі.
Людина може стати людиною лише завдяки вихованню.
Думати – означає розмовляти із собою.
Будь-яке наше пізнання починається з досвіду.
Наука – це організовані знання, мудрість – це організоване життя.
Не може бути більшої і природнішої відрази, як відраза до рабства.
Війна погана тим, що творить більше злих людей, ніж їх забирає.
Дві речі наповнюють страхом: зоряне небо наді мною і моральний закон у мені.
Один, дивлячись у калюжу, бачить у ній бруд, а інший – зірки, що відображаються в ній.

Запрошуємо ознайомитися з виставкою до 30 серпня 2024 р. за адресою: м. Львів, вул. Лисенка, 14, сектор нової німецькомовної книги відділу європейської книги ХІХ–ХХ ст. ЛННБ України ім. В. Стефаника.

Маргарита Кривенко, завідувач відділу європейської книги ХІХ–ХХ ст.

Оксана Береза, завідувач сектору формування і каталогізації іншомовних видань ХІХ–середини ХХ ст. відділу європейської книги ХІХ–ХХ ст.

Наталія Ясінська, завідувач сектору нової німецькомовної книги відділу європейської книги ХІХ–ХХ ст.

Олександра Біда, провідний бібліотекар сектору нової німецькомовної книги відділу європейської книги ХІХ–ХХ ст.

Лип

2024

День Української Державності (книжково-ілюстративна виставка)

Сьогодні, 15 липня, Україна втретє відзначає державне свято — День Української Державності, а українські християнські церкви вшановують памʼять Київського князя Володимира Великого та День Хрещення Русі-України. Цьогоріч День Державності вперше святкуємо 15 липня з огляду на перехід Православної церкви України та Української греко-католицької церкви на Новоюліанський стиль календаря.

З цієї нагоди у виставковій залі Книгозбірні розгорнуто книжково-ілюстративну виставку «День Української Державності».

Дуже важливо знати й пам’ятати про усі надбання України, особливо зараз, під час страшної загарбницької війни та інформаційної маніпуляції російської пропаганди, що спотворює правду та приховує факти української історії й культури.

Для українського народу становлення національної державності проходило надзвичайно складно й тривало. Репрезентовані книжкові документи висвітлюють етапи її розвитку: Київської Русі — княжої доби; Української козацької держави ХVІ–ХVІІІ ст.; державності Української Народної Республіки, Західноукраїнської Народної Республіки; державності Радянської України; сучасної відродженої Української держави.

До уваги читачів представлені видання, присвячені атрибутам державності, зокрема запропоновано переглянути сторінки, на яких утверджено українську мову як невіддільний державний атрибут, найважливіший маркер національної самоідентифікації; розкривають глибинні народні традиції та етнокультурний феномен українства; змальовують видатні історичні та сучасні постаті.

Вітаємо з Днем Української Державності!

Лип

2024

Ярославу Ганіткевичу – 95 (книжкова виставка)

9 липня відзначає свій 95-літній ювілей Ярослав Ганіткевич – доктор медичних наук, професор, видатний український вчений у галузі фізіології та патології жовчовиділення, фізіологічної ролі поверхнево-активних речовин, біотехнології, біомінералогії, історик медицини, дійсний член Наукового товариства ім. Шевченка, член Міжнародного товариства істориків медицини (Лондон), почесний член Українського лікарського товариства, лауреат премії Івана Огієнка, кавалер ордена «За заслуги» ІІІ ступеня, голова Львівського осередку Всеукраїнського товариства Івана Огієнка, державний стипендіат України, багаторічний читач Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника.

З цієї нагоди у Бібліотеці розгорнуто книжкову виставку, яка відображає вагомий науковий доробок професора у різних царинах медичної науки.

Ярослав народився 9 липня 1929 року у м. Радехові (Львівська обл.) в ремісничій родині Володимира і Катерини (з дому Никон) Ганіткевичів, про яких у співавторстві з сестрою Марією написав книжку «Родовід Ганіткевичів та споріднених родів» (Львів, 2006). У книжці розкрито генеалогію роду від початку ХVIII ст. (1734 р.) до наших днів (8–10 поколінь, понад 160 родин), подано короткі біограми понад 550 осіб, 11 таблиць зі схемами родових дерев і 200 родинних світлин. Підрозділ 5.2 безпосередньо присвячено родинам Володимира Ганіткевича (батька ювіляра), Ярослава Ганіткевича, Ярослави Ганіткевич-Галущак (доньки) і Володимира Ганіткевича (сина).

1951 року Я. Ганіткевич завершив навчання на лікувальному факультеті. Львівського медичного інституту, де й працював до 1956. Відтоді – в Івано-Франківському медичному інституті (від 1959 року – доцент). Від 1970 року – професор, завідувач кафедри фізіології людини і тварин у Чернівецькому університеті. Унаслідок конфлікту, пов’язаного з намаганням відстояти викладання українською мовою, у 1981 році залишив Університет і повернувся до Львова, де працював у системі Академії наук: спершу старшим науковим співробітником у Львівському відділенні Інституту економіки, від 1984 – Інституту геології і геохімії горючих копалин, від 1986 – провідним науковим співробітником відділу фізико-хімії і технології горючих копалин Інституту фізичної хімії. 1989 року у Львівському медичному університеті організував лабораторію жовчнокам’яної хвороби, яку очолював до 1996 року.

1954 року Я. Ганіткевич надрукував свою першу розвідку в збірнику рефератів наукових праць теоретичних кафедр Львівського медінституту. Відтоді написав, зредагував, уклав і упорядкував понад 500 друкованих праць, назви яких зафіксовано у біобібліографічних покажчиках, приурочених до 70- і 85-річчя вченого і експонованих на виставці. Окрім бібліографічних описів праць професора покажчик містить відомості про його життя, науково-дослідницьку, науково-організаторську, педагогічну та громадську діяльність; літературу про вченого, рецензії на його праці.

Серед дослідницьких пріоритетів ювіляра – проблеми фізіології і патології жовчовидільної системи, фізіологічні ролі поверхнево-реактивних речовин, рекреації. Вони відображені у численних наукових статтях, матеріалах конференцій, рецензіях, авторефератах дисертацій, монографіях «Роль желчи и желчных кислот в физиологии и патологии организма (Київ, 1980), «Исследование желчи. Биохимические и биофизические методы» (Київ, 1985; у співавторстві з Ярославом Карбачем). Частину з цих публікацій репрезентовано на виставці.

Рецензия на кн.: Желчеобразование и желчегонные средства / А. С. Саратников Н. П. Скакун. Томск, 1977 // Физиологический журнал. 1979. № 6. С. 939–941.

Влияние малых концентраций поверхностно-активных веществ на мембранний гидролиз крахмала / Я. В. Ганиткевич, М. В. Остапович, Л. В. Заболотная // Физиологический журнал. 1981. № 3. С. 467–472.

Актуальні питання ранньої діагностики жовчнокам’яної хвороби // Лікарський збірник. Нова серія. 1991. Т. 1. С. 51–56.

Рентгенографічні дослідження жовчних конкрементів / М. П. Павловський, Л. О. Василечко, Я. В. Ганіткевич, А. Г. Кузьмик // Доклады АН Украины. 1994. № 9. С. 154–158.

Ярослав Ганіткевич – засновник та перший голова Лікарської комісії відновленого Наукового товариства імені Шевченка у Львові; ініціатор видання «Лікарського збірника», який виходив друком упродовж 1898–1939 років; відтак був ліквідований радянською владою, а від 1991-го публікувався у Львові як «Лікарський збірник. Нова серія». На виставці презентовано окремі випуски часопису, які Я. Ганіткевич готував до друку як головний редактор (1991–1998), а також ті томи, які містять статті вченого або дописи інших дослідників про багатогранну діяльність ювіляра.

Другий і п’ятий випуски «Лікарського збірника» містить біобібліографічний довідник про українських лікарів, які зібрав та опрацював архівар і директор бібліотеки Українського лікарського товариства Північної Америки д-р Павло Пундій. Я. Ганіткевич доповнив видання вступними статтями і розвідками «Медична секція Українського наукового товариства в Києві – перша наукова організація українських лікарів у Наддніпрянській Україні» та «Павло Пундій – дослідник і хранитель історії української медицини». Збір матеріалів про дальші покоління лікарів затягнувся на десятиліття. Лише 2008-го вийшла друком третя книга довідника «Українські лікарі», що подає біобібліографічні матеріали про 1170 лікарів: учасників національно-визвольної боротьби і українського державотворення (1-ша частина) та репресованих і реабілітованих лікарів (2-га частина), збагачені 168 світлинами.

На виставці представлено ХVІІ том «Лікарського збірника», в якому з нагоди 80-ліття професора подано вибрані українсько- та англомовні праці вченого з фізіології та патології жовчовиділення і жовчокам’яної хвороби, фізіологічної ролі поверхнево-активних речовин, рекреації та з історії медицини. До книги увійшли автобіографічні матеріали, рецензії на деякі з праць професора, покажчик праць вченого та літератури про нього (понад 675 позицій). Ілюстровані вкладки віддзеркалюють родинні зустрічі, міжнародні відрядження, участь у конференціях і презентаціях книг, інші важливі події в житті ювіляра, основні книжкові видання, нагороди, подяки, грамоти. Презентований на виставці примірник містить автограф: «Дар відділу україніки Львівської національної бібліотеки імені В. Стефаника НАН України з вдячністю за сприяння у підготовці видань. Я. Ганіткевич. Львів, 10.11.2009».

Ярослав Ганіткевич зробив вагомий внесок у висвітлення історії української медицини. На виставці експоновано видання «Українські лікарі – вчені першої половини XX століття та їхні наукові школи» (Львів, 2002), в якій вмішено 40 біографічних нарисів про українських лікарів, які працювали у першій половині XX ст. та були викреслені тоталітарним режимом з історії медицини в УРСР. У книжці подано основні відомості про життя вчених, їхню наукову та педагогічну діяльність, засновані науково-медичні школи, участь в українському суспільному житті.

Відвідувачам виставки доступне видання «Історія української медицини в датах та іменах» (Львів, 2004), що висвітлює розвиток і становлення української медицини та фармації від найдавніших часів до 2000 року. У книжці наведено дані про медицину княжих часів, козацької держави; про монастирську, народну та цехову медицину; відображено початки сучасної української наукової медицини, які пов’язані з діяльністю випускників європейських університетів та медичного класу Києво-Могилянської академії; оприявлено відомості про лікарів різних національностей, які працювали в Україні; події та факти, замовчувані за часів тоталітаризм, зокрема період «українського ренесансу» 1920-х років; наведено основні відомості про українську радянську медицину та її представників; про лікарів-українців в еміграції і створені ними українські лікарські організації, а також основні матеріали про медицину і фармацію у незалежній Україні.

Для студентів медичних закладів вищої освіти Ярослав Ганіткевич разом з Олександром Голяченком підготував навчальний посібник «Історія медицини» (Тернопіль, 2004), в якому подано короткі відомості про зародження медицини, її еволюцію в Стародавньому світі, Середні віки і Новий час. В окремих розділах висвітлено розвиток медицини на українських землях у найдавніші часи, в Україні-Русі, у Козацькій та Гетьманській державах, за радянських часів та в роки незалежності України. В окремих підрозділах висвітлено поступ у сфері теоретичної і клінічної медицини, становлення громадської медицини, розвиток фармації.

Ярослав Ганіткевич – редактор і упорядник (разом з Павлом Пундієм), автор вступної статті до зібрання вибраних праць Євгена Озаркевича — видатного лікаря, науковця і організатора національних наукових шкіл, засновника першого українськомовного науково-медичного видання «Лікарського збірника». Власне, до 100-річчя від виходу в світ збірника приурочено це видання. Книга містить всі його наукові, науково-практичні, науково-публіцистичні праці, латинсько- і німецько-український словник фахової термінології, епістолярій (листи до Михайла Павлика, Михайла Драгоманова, Олександра Барвінського, Юліана Бачинського, Михайла Коса, Володимира Гнатюка, митр. Андрея Шептицького та інших представників тогочасної української інтелігенції), багатий ілюстративний матеріал, бібліографію праць, які не увійшли до зібрання, список літератури про Євгена Озаркевича, хронологія життя і діяльності.

Українські лікарі-вчені першої половини XX століття та їхні наукові школи: біогр. нариси та бібліогр. Львів, 2002. 540 c.

Історія української медицини в датах та іменах. Львів, 2004. 368 с.

Історія медицини: підручник / Олександр Голяченко, Ярослав Ганіткевич. Тернопіль, 2004. 246 с.

Праці / Є. Озаркевич; упоряд. Я. Ганіткевич, П. Пундій; під заг. ред. Я. Ганіткевича. Львів, 1999. 302 с.

Ярослав Ганіткевич опублікував кілька десятків статей з історії української медицини: про забутих та репресованих вчених, про українські національні науково-медичні школи, перші українські науково-медичні організації, національну медичну літературу та освіту та ін. На виставці експоновано публікації про Степана Зощука, Миколу Корпана, Євгена Озаркевича, Ярослава Окуневського, Анізія Олексу, Олександра Пучківського, Зиновію Служницьку та інших медиків.

Ганіткевич – автор та співавтор низки статей про українських лікарів в представленій на виставці «Енциклопедії сучасної України». Декілька гасел про українських медиків репрезентує довідник «Професори Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького, 1784–2006» (Львів, 2006), енциклопедія «Львівський національний університет імені Івана Франка» (Львів, 2011–2014). Нарис про військового лікаря Ярослава Окуневського представлено у збірнику наукових праць «Визначні постаті України: Андрій Чайковський та Теофіл Окуневський» (Львів, 2010).

Трагедія групи львівських професорів у 1941 році (до 70-ї річниці страти вчених) // Вісн. соц. гігієни та організації охорони здоров’я України. 2011. № 3. С. 85–96.

Внесок українських лікарів у світову медицину // Гуманістичий вісник. 2009. С. 133–147.

Підпільний Український червоний хрест – медична служба УПА в роки національно-визвольної боротьби // Гуманістичний вісник. 2008. С. 83–92.

Проблеми формування української історії медицини як науки й універси¬тетської дисципліни // Українська національна ідея: здоров’я нації: матеріали наук.-практ. конф. Львів, 2004. С. 107–115.

Євген Озаркевич – фундатор української медичної науки в Галичині // Лікарський збірник. Нова серія. 1991. Т. 1. С. 11–18.

Ярослав Окуневський. Повернення (до 150-річчя від дня народження) / Я. Ганіткевич, В. Шендеровський, М. Солоненко // Світогляд. 2011. № 4. С. 58–63.

Степан Зощук – видатний український лікар // Вісн. соц. гігієни та організації охорони здоров’я України. 2011. № 4. С. 122–126.

Олександр Пучківський – засновник української національної ніколи оториноларингологів (до 125-річчя від дня народження) // Укр. інформ. бюл. 2006. № 3. С. 50–52.

Змагання українців за створення своєї національної вищої медичної ніколи // Іван Огієнко у діалозі культур і духовності: зб. наук. пр. Житомир, 2010. С. 26–44.

Від 1991 року Ярослав Ганіткевич розпочав роботу над українським медичним календарем. Того ж року у першому томі відновленого «Лікарського збірника» надруковано двосторінковий допис під назвою «Наш календар». Від 2012 року такі календарі ювілейних і знаменних дат виходили окремими виданнями. На виставці представлено випуски за 2014 та 2015 роки. У них акумульовано відомості про річниці лікарів і вчених-медиків та про важливі події становлення медицини і розвитку охорони здоров’я на різних землях України за Х–ХХ століття, а також про українських лікарів у різних країнах світу.

Наш календар // Лікарський збірник. Нова серія. 1991. Т. 1. С. 125–126.

Український медичний календар на 2014 рік. Київ, 2013. 84 с.

Український медичний календар на 2015 рік. Київ, 2014. 76 с.

Одним із важливих завдань українського національного відродження Ярослав Ганіткевич вважав розвиток і поширення сфери використання української мови. Щоб уникнути суржику, калькування і мовних покручів у фаховій мові, вчений долучився до підготовки одного з розділів довідника «Антисуржик: вчимося ввічливо поводитись і правильно говорити» за загальною редакцією знаної мовознавиці Олександри Сербенської (Львів, 1994); видав «Словник русизмів у мові медиків» (Львів, 1995), опублікував на сторінках періодики «Термінологічні куточки». Як член редакційної ради брав участь у виданні двотомного «Українсько-англійського медичного ілюстрованого словника Дорланда» (Львів, 2007).

Антисуржик / за заг. ред. О. Сербенської та ін. Львів, 1994. 148 с.

Лікувальні заклади / Я. Ганіткевич // Антисуржик / за заг. ред. О. Сербенської та ін. Львів, 1994. С. 56–60.

Словник русизмів у мові медиків: для студентів мед. вузів та лікарів / Львів, держ. мед. ін-т. Львів, 1995. 26 с.

Термінологічний куточок // Укр. інформ. бюл. здоров’я. 2002. № 3. С. 84.

Медичний ілюстрований словник Дорланда: укр.- англ.: у 2-х т. Львів, 2007.

Запрошуємо усіх охочих оглянути виставку у читальній залі довідково-бібліографічних видань відділу бібліотекознавства Львівської національної наукової бібліотеки України ім. В. Стефаника (головний корпус).

Бібліотека сердечно вітає ювіляра, зичить йому міцного здоров’я на многії і благії літа. З роси й води Вам, вельмишановний Ярославе Володимировичу!

Лип

2024

85-літній ювілей Ігоря Калинця (документальна виставка)

У виставковій залі книгозбірні розгорнуто документальну експозицію, присвячену 85-літньому ювілею Ігоря Калинця – поета і прозаїка, перекладача, яскравого представника «пізньошістдесятницької» генерації і дисидентсько-самвидавного руху в Україні, політв’язня, почесного доктора Львівського національного університету імені Івана Франка.

На виставці представлено архівні документи з фондів відділу рукописів нашої Книгозбірні, зокрема листи до Омеляна і Тетяни Антоновичі, нагородні грамоти, фотоматеріали. Окремий розділ виставки репрезентує поетичні збірки автора, серед яких книжки, написані до ув’язнення 1972 року: «Поезії з України» (Брюссель, 1970), «Коронування опудала» (Нью-Йорк, 1972), «Вогонь Купала» (Балтимор, 1975). Збірка «Тринадцять антологій» (Київ, 1991) розпочинає цикл видань, які вийшли друком в Україні. Серед найповніших – «Зібрання творів» у двох томах (Київ, 2004) та «Поезії» з серії «Бібліотека Шевченківського комітету» (Львів, 2008). До бібліографічних раритетів можна зарахувати видання перекладених творів Ігоря Калинця: «Bilanz des Schweigens» (Дармштат, 1975), «Podsumowując Milczenie» (Варшава, 1995), «Le Couronnement de L’épouvantail» (Па-де-Кале, 1996), «Karpat lub księga z Poselja» (Варшава, 1999) та ін.

Ювіляр багато зробив для повернення в літературу імені Богдана Ігоря-Антонича, зокрема написав розвідку «Знане і незнане про Антонича», кілька передруків якого репрезентовано на виставці (Львів, 2011, 2017), упорядкував збірку творів поета для дітей з розкішними ілюстраціями Вікторії Ковальчук (Львів, 2021). До уваги читачів представлено також інтерв’ю Ігоря Калинця з Юрієм Зайцевим «Одержимість» (Львів, 2002); збірник статей, спогадів, виступів і реплік «Про декого, дещо, і, передовсім, про себе» (Львів, 2016); добірку листів з ув’язнення до доньки Звенислави (Львів, 2017).

На виставці експоновано чимало видань творів Ігоря Калинця для дітей різного віку, зокрема «Про дівчинку і квіти» (1995), «Деякі пісеньки» (2002), «Моя найкраща книжечка» (2012), «Пісеньки та віршики зі Львова» (Львів, 2014), «Пан Ніхто» (2021) та інші.

Окремий розділ виставки присвячено працям, що висвітлюють життєвий і творчий шлях знаного письменника, наприклад: монографія «З роси, з води і з кетяга калини…» Ганни Віват (Одеса, 2012), нарис «Ключем метафори відімкнені вуста» Миколи Ільницького (Париж; Львів; Цвікау, 2001) та інші. Репрезентовано видання про родину Калинців, зокрема книжки «Попід Золоті ворота» Петра Шкраб’юка (Львів, 1997), «Українська поезія під судом КҐБ: кримінальні справи Ірини та Ігоря Калинців» (упорядкування Юрія Зайцева; Львів, 2004).

Більша частина видань, представлених на виставці, містять автографи Ігоря Калинця, Миколи Ільницького Михайла Овчаренка та інших співавторів і колишніх власників видань.

Усіх охочих запрошуємо оглянути виставку, яка експонуватиметься до серпня 2024 року, а ювіляру зичимо доброго здоров’я і нових творчих здобутків!

<--

1з9

-->

Чер

2024

28 червня в Україні відзначають державне свято – День Конституції (книжкова виставка)

До 28-ї річниці Основного закону у читальному залі ім. Тетяни і Омеляна Антоновичів Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника розгорнуто книжково-ілюстративну експозицію «День Конституції України».
Конституція 1996 року стала важливим етапом в українському державотворенні та законотворчості, у розвитку українського суспільства. Саме цей документ проголосив Україну суверенною, незалежною, демократичною, правовою державою, визнав людину найвищою соціальною цінністю.
На виставці представлена література з фонду Бібліотеки, яка відображає історичні передумови ухвалення Основного Закону України, дає можливість простежити шлях, пройдений нашою державою від Конституції Пилипа Орлика, розповідає про конституційний процес та конституційне право в незалежній державі.
Усі зацікавлені можуть відвідати виставку до кінця липня цього року.

Чер

2024

Видання друкарні Почаївського Успенського монастиря у фонді відділу рідкісної книги (книжкова виставка онлайн)

Друкарня при Почаївському монастирі Чину святого Василія Великого була створена близько 1730 р. Її фундатором став єпископ-помічник луцький Феодосій Любенецький –Рудницький. 1732 р. друкарня отримала королівський привілей.

Книги, які видавала друкарня, надзвичайно різноманітні за жанрами. Це і літургійні книги: Служебники, Євангелії, Мінеї, Молитвослови; і проповіді та твори богословів, житія святих, підручники для богословських навчальних закладів; документи, пов’язані з діяльністю уніатської церкви: єпископські грамоти, статути церковних братств; і нотні видання. Окрім релігійних творів, видавались тексти світського характеру: філософські трактати, словники, історичні праці, переклади античних авторів, порадники з господарства та ін.

Велику увагу видавці приділяли оформленню книг, особливо, якщо йшлося про літургійні книги. В оздобленні видань використовувалась безліч заставок, кінцівок, ініціалів тощо. Почаївські стародруки прикрашали роботи відомих граверів Андрія Голоти, Адама та Йосифа Гочемських, Івана Филиповича, Івана Стрельбицького та ін.

Видання Почаївської друкарні друкувались церковнослов’янською, українською, близькою до народної, а також польською та латинською мовами, користувались надзвичайною популярністю і деякі з них мали по декілька перевидань. До прикладу, збірник «Гора Почаївська», який вийшов паралельно двома мовами, українською та польською – мав дев’ять перевидань: п’ять українською та чотири польською мовою.

Видавнича продукція Почаївського монастиря розповсюджувалася по всій Україні, а також за її межами.

У стародрукованому фонді відділу рідкісної книги ЛННБУ ім. В. Стефаника зберігається велика кількість видань Почаївської друкарні, які свого часу надійшли з бібліотек НТШ, Народного Дому, Студіону, Поторицької бібліотеки, Музею А. Петрушевича, Греко-католицької духовної семінарії у Львові, Греко-католицької богословської академії у Львові, Оссолінеуму, Фундації графа Баворовського, та ін., що свідчить про те, що ці книги були окрасою практично усіх найбільших книгозбірень Галичини. Про історію побутування кожного примірника цих видань свідчать численні маргінальні записи та провенієнційні знаки. У 2017 р. ЛННБУ ім. В. Стефаника отримала в дарунок книги з приватної бібліотеки отця Володимира Яреми і серед них – три видання Почаївської друкарні: Мінея на місяць вересень, 1761 р., Ірмологіон, 1794 р. та Тріодіон, 1784р.

Першою книгою, надрукованою в Почаївському монастирі, був Служебник, виданий у двох варіантах: перший датований 1734 р., а другий – 1735 р. Видання присвячувалося фундаторові друкарні. На звороті титульного аркуша розміщено герб родини Рудницьких. У присвяті єпископові Любенецькому-Рудницькому розповідається про заснування друкарні.

Інші літургійні книги

Збірник «Гора Почаївська» розповідає історію Почаївського монастиря, згадує про його засновницю Анну Гойську, побудову на його території церкви, про чудотворну ікону Почаївської Богородиці, а також сюди увійшли духовна пісня на похвалу Богородиці; «Житіє Йова Заліза» (колишнього настоятеля Почаївського монастиря, у XVIII ст. проголошеного святим. Текст виходив окремою книгою) та «Історія про мощі святої Варвари». Видання оздоблене: зображенням Почаївської Богородиці з Дитям і Богородиці, що явилася монахам на горі Почаївській і залишила слід своєї стопи, а також заставками, кінцівками, ініціалами.

У 1720 р. відбувся Замойський собор, на якому, окрім іншого, було прийнято постанову про вшанування Блаженного священномученика Йосафата Кунцевича окремою службою. Виникла потреба у друкуванні таких текстів.

Богословія нравоучительна з додатком «Лексикон сиріч Словесник словенскій» – церковнослов’янсько-польський словник. Це збірник догм уніатської церкви для поглиблення знань священників і для допомоги у виконанні священичої місії. Текст написаний мовою, близькою до народної.

Науки парохіальні на неділі і свята … на простий посполитий язик руський преложенния –збірник проповідей. З італійської українською мовою, близькою до народної, переклав і написав передмову монах-василіянин Юліан Добриловський.

У 1790 р. вийшов друком «Богогласник» – духовна пам’ятка християнської культури. Книга складається з трьох частин і містить понад 240 віршів і пісень багатьох тогочасних поетів. Поряд надруковані тексти церковнослов’янською та українською народною мовою, а також латинською і польською. Наприклад, у збірнику містяться три пісні, присвячені Йосафатові Кунцевичу: одна з них українською мовою, дві інші – польською. Деякі тексти в «Богогласнику» супроводжуються нотами.

Зразки нотодрукування

Перша книга, надрукована в почаївській друкарні латинським шрифтом це – «Woysko serdecznych nowo rekrutowanych na większą chwałę Boską…», автором якої є Hilarion Falęcki, монах ордену кармелітів босих.

Збірник «Гора Почаївська» польською мовою.

Праця Ціцерона в перекладі Ігнатія Наґурчевського, професора риторики.

Книга про корисні властивості мінеральної води та порадник з садівництва.

Після третього поділу Польщі Почаїв опинився в межах російської імперії, що призвело до заборони уніатської церкви та ліквідації василіянського ордену на цій території. На окрему увагу заслуговує доля вже надрукованих, але ще не розповсюджених видань. Частина книжок була вивезена в росію, ще одна – продана в Галичину, Буковину і Закарпаття, а решту нові господарі планували здати як макулатуру на Михлинську папірню. Про цю ситуацію дізнався львівський купець Михайло Димет і зумів їх викупити, таким чином врятувавши значну частину почаївських друків. М. Димет (1819-1890) – відомий у Львові купець, громадський діяч, власник крамниці церковної атрибутики та книг «Під надією» на площі Ринок, 20. Підприємець систематично жертвував кошти на розвиток української культури: спонсорував видання часописів «Мета», «Руська читальня» та ін., підтримував бідних студентів. Михайло Димет був членом товариств «Галицько-руська матиця», «Народний дім», «Руське казино», «Руська бесіда», «Просвіта». Він належав до засновників Літературного товариства ім. Т. Шевченка у Львові в 1873 р. (згодом НТШ).

Книги зі штампами Михайла Димета

Монастирська друкарня в Почаєві існувала до 1918 р., але саме її уніатський період дослідники згодом назвали часом найбільшого розквіту, а саму друкарню – явищем унікальним.

Підготували

Анна Борис, зав. сектору,

Наталія Лев, пров. бібліотекарка

відділу рідкісної книги ЛННБУ ім. В.Стефаника

Чер

2024

Книжкова виставка, присвячена 175-річчю від дня народження Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач) (1849–1930)

У читальній залі відділу бібліотекознавства розгорнута книжкова експозиція, присвячена 175-річчю від дня народження Олени Пчілки (Ольги Петрівни Косач) (1849–1930) – талановитої письменниці, перекладачки, етнографині, фольклористки, першої жінки члена-кореспондента Всеукраїнської академії наук.

Вона була відомою громадською діячкою, яка палко обстоювала національну ідею, право України на самостійність, а українців – на власну державу, закликала жінок пройнятися вихованням своїх дітей справжніми патріотами.

До уваги відвідувачів виставки запропоновано найвідоміші твори Олени Пчілки, зокрема, прижиттєві видання: «Сужена – не огужена!: побытовый жартъ: (водевиль): въ 1-ій діи» (Кіевъ, 1881); «Думкы-мережанкы» (Кіевъ, 1886); «М. П. Старицкій: памяти товарища» (Кіевъ, 1904); «Артишоки: оповідання» (Кіевъ, 1907); «Світова річ: комедія в 5-ти діях» (Київ, 1908); «Оповідання. Т. 2: Три ялинки. Збентежена вечеря. За двором. Пожди, бабо, нових правів! Вірш на століття української літератури» (Київ, 1909); «Оповідання. Т. 3: Золота писанка. Півтора оселедця (Київ, 1911); «Поезія в стилю “модерн”: Оповідання гумористичне» (Київ, 1911); «Микола Лисенко: життєписи українських діячів: спогади і думки Олени Пчілки» (Київ, 1914); «Оповідання: з автобіографією / до друку виготував Т. Черкаський» (Харків, 1930) та ін. А також – видані вже пізніше: «Твори / упорядкування А. Ф. Чернишов» (Київ, 1971); «Золоті дні золотого дитячого віку…»: автобіографічний нарис» (Київ, 2011); «Козачка Олена: посвята М. В. Лисенкові: поема» (Луцьк, 2014); «Товаришки: новели» (Київ, 2024); «Вибране: художня проза, автобіографія / упорядн. і передмова А. Бідонько» (Київ, 2024) та ін.

Представлені переклади письменниці: «Оповѣданя Николая Гоголя. Веснянои ночи» (Львȏвъ, 1881); «Українськімъ дітямъ» (Кіевъ, 1882); «Юліуш Словацький: його життя, творчість і зразки творів» (Київ, 1910); «Одружіння: комедія в 3-ох діях / переклала з Гоголя О. Пчілка» (Львів, 1926) та ін.

Окремий розділ експозиції містить наукові розвідки, присвячені життєвому шляху й творчості видатної українки. Це, зокрема, книги Людмили Смоляр «Минуле заради майбутнього: жіночий рух Наддніпрянської України ІІ пол. ХІХ-поч. ХХ ст.: сторінки історії» (Одеса, 1998); «Вічні Берегині України: наукові праці й розвідки до 150-річчя від дня народження Олени Пчілки та 130-річчя від дня народження Лесі Українки» (Новоград-Волинський, 2001); Юрія Хорунжого «Шляхетні українки: есеї-парсуни» (Київ, 2003); Ольги Мікули «Творчість Олени Пчілки і фольклор» (Ужгород, 2011); «Історія української літератури: у 12 т. Т. 7: Література 80-90-х років XIX століття. Кн. 1 (Київ, 2020); автореферати дисертаційних досліджень Людмили Новаківської «Просвітницька діяльність і педагогічні погляди Олени Пчілки» (Київ, 1999), Анни Зайцевої «Творчість Олени Пчілки: жанрово-стильові та ідейні домінанти» (Луганськ, 2014) та ін.

Запрошуємо всіх охочих оглянути виставку.

Тра

2024

НА СЛУЖБІ НАУКИ І КУЛЬТУРИ: <br>ДО 90-РІЧЧЯ ВІД НАРОДЖЕННЯ ОЛЕГА КУПЧИНСЬКОГО (книжкова виставка)

НА СЛУЖБІ НАУКИ І КУЛЬТУРИ:
ДО 90-РІЧЧЯ ВІД НАРОДЖЕННЯ ОЛЕГА КУПЧИНСЬКОГО (книжкова виставка)

Академічна спільнота Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника сердечно вітає Олега Антоновича Купчинського зі славним ювілеєм!

З цієї нагоди у виставковій залі Книгозбірні підготовано документальну виставку. У першій її частині експоновано архівні матеріали, які загалом відображають різні етапи біографії вченого: зокрема його Свідоцтво про закінчення 1947 р. Сороцької семирічної школи, Диплом про вищу освіту, здобуту у 1953–1958 роках у Львівському державному університеті імені І. Франка (нині – Львівський національний університет імені І. Франка). Окремо виділено документи, пов’язані з місцями праці О. А. Купчинського. У 1959–1960 роках – на посаді бібліотекаря Львівської наукової бібліотеки АН УРСР (нині – ЛННБ України ім. В. Стефаника), згодом, у 1960–1978 роках – співробітника Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові, у 1978–1996 – наукового співробітника Інституту суспільних наук АН УРСР (нині – Інститут українознавства імені І. Крип’якевича НАН України). Від 1994 р. він – викладач історичного факультету Львівського національного університету імені І. Франка і Львівської богословської академії (нині – Український католицький університет). Підсумовують наукові здобутки Диплом кандидата філологічних наук (1974 р.) і Диплом доктора історичних наук (2007 р.).

Найбільш численно представлена частина виставки, присвячена науковому доробку О. А. Купчинського, адже за 65 років наукової діяльності він підготував і видав майже 900 праць. З них експоновані: «Каталог пергаментних документів Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові, 1233–1799» (Київ, 1972; у співавторстві), «Українські географічні назви на -ичі XIV–XX століть» (Київ, 1974), «Найдавніші слов’янські топоніми України як джерело історико-географічних досліджень» (Київ, 1981), «Земські та гродські судово-адміністративні документальні фонди Львова» (Київ, 1998), «Акти та документи Галицько-Волинського князівства ХІІІ – першої половини ХІV століть: дослідження, тексти» (Львів, 2004).

Окремі видання О. А. Купчинського доповнюють статті в довідкових та енциклопедичних виданнях, у збірниках наукових праць, в українських та закордонних періодичних виданнях. Ось лише деякі з них: «Василь Стефаник у документах Центрального державного історичного архіву УРСР у Львові» (Архіви України. 1971. № 4), «Втрачені пергаментні грамоти міст і сіл Галичини XIV – першої половини ХІХ ст.» (Бібліотекознавство та бібліографія: збірник наукових праць. Київ, 1982), «Біля джерел творчості “Руської трійці”» (Жовтень. 1986. № 10), «Професор Микола Мельник» (Вісник фонду Олександра Смакули. 1998. № 1), «Август Бєльовський та Іван Вагилевич: наукові контакти та співпраця» (Варшавські українознавчі записки. 1999. Т. 8/9), «Компаневич Варлаам» (Довідник з історії України (А–Я). Київ, 2001) та інші.

Упродовж багатолітньої праці О. А. Купчинський був співупорядником 16 колективних збірників документів і матеріалів, присвячених різним темам та особам в історії та культурі України: І. Франкові, Лесі Українці, М. Драгоманову, В. Гнатюкові та іншим. Вагомими для української культури і науки стали «Гайдамацький рух на Україні в XVIII ст.: збірник документів» (Київ, 1970), «“Русалка Дністрова”: документи і матеріали» (Київ, 1989), «Листування українських славістів з Францом Міклошичем» (Київ, 1993, листи у Відні зібрав І. Свєнціцький), «Взаємне листування Михайла Грушевського та Мирона Кордуби» (Львів, 2016), які також представлено на виставці.

Відображено в експонатах пропонованого викладу й працю О. А. Купчинського як редактора, відповідального редактора і члена редколегії понад 30 різних колективних праць. Основні з них: «Київська Русь: культура, традиції. Збірник наукових праць» (Київ, 1982), «З історії міжслов’янських зв’язків: збірник наукових праць» (Київ, 1983), «Іван Крип’якевич. Галицько-Волинське князівство» (Київ, 1984), «Іншомовні джерела до історії міст і сіл України» (Львів, 1995), «Михайло Грушевський і Західна Україна» (Львів, 1995), «Дзендзелівський Й. Українське і слов’янське мовознавство: збірник праць» (Львів, 1996), «Український правопис і наукова термінологія: історія, концепції та реалії сьогодення» (Львів, 1996), «125 років Наукового товариства імені Шевченка» (Львів, 2001), «Універсали українських гетьманів від Івана Виговського до Івана Самойловича» (Київ, Львів, 2004) та інші.

Із відновленням роботи Наукового товариства імені Шевченка в Україні О. А. Купчинський був редактором і відповідальним редактором багатьох його видань, передусім монографічних і серійних: «Визначні діячі НТШ», «Історичні джерела», «Українознавча наукова бібліотека НТШ», «Вісник НТШ» (2005–2013, від 2014 – член редколегії), «Хроніка НТШ» (у різні роки). Від 1990 р. – відповідальний редактор «Записок НТШ». Упродовж 1990–2022 років за редакцією О. А. Купчинського з’явилися 56 томів «Записок НТШ» суспільно-гуманітарної тематики (57 том – у друку). Окрема заслуга належить О. А. Купчинському за те, що він, на відміну від своїх попередників, не побоявся розширити тематику видання, і тепер, крім традиційних філологічних та історично-філософських досліджень, окремими томами виходять праці Секцій і Комісії НТШ на різноманітні теми з археології, спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін, етнографії, фольклористики, музикознавства, образотворчого та ужиткового мистецтва, театрознавства, архітектури й містобудування. Працю О. А. Купчинського на ниві редагування видань НТШ та розбудови їхньої «інфраструктури» загалом багато науковців та дослідників називають по-справжньому подвижницькою.

Окремий стенд виставки розповідає про фундаментальне видання «Енциклопедія: Наукове товариство імені Шевченка», оскільки О. А. Купчинський є автором цього наукового проєкту (кінець 1990-х – початок 2000-х рр.) і відповідальним редактором першого багатотомного видання про найдавніше наукове громадське товариство в Україні: історію становлення інституції від 1873 р. до сьогодні, його структуру, основні видання, контакти з різними національними й закордонними науковими установами та навчальними закладами, а також про наукову й громадсько-суспільну діяльність членів Товариства й проблематику їхніх досліджень. У 2012–2022 роках вийшли п’ять томів Енциклопедії (всього заплановано 14 томів).

Організатори виставки з-поміж інших праць О. А. Купчинського виділили п’ять томів особистих досліджень із різних гуманітарних питань під загальним заголовком «Вибрані статті та матеріали» (2011–2022): «Студії з історії української мови та ойконімії» (2011. Т. 1); «Прикладна архівістика та спеціяльні історичні дисципліни» (2011. Т. 2); «Відомі та маловідомі постаті національної науки і культури» (2011. Т. 3); «Наукове товариство ім. Шевченка: дослідження, матеріали» (2013. Т. 4); «Видатні особистості української і закордонної науки й культури ХІХ – початку ХХІ сторіч» (2022. Т. 5).

Багато уваги присвячено розпочатій наприкінці 1980-х років діяльності Олега Антоновича як учасника ініціативної групи зі створення Народного Руху України за перебудову, 1989 р. – як делегата Установчого з’їзду Руху у Києві, члена львівського Товариства української мови імені Т. Шевченка «Просвіта». Тоді ж він увійшов до складу ініціативної групи львівських учених із відновлення Наукового товариства імені Шевченка у Львові (1989), був співавтором Статуту НТШ. У 1989–2005 роках – науковий секретар НТШ, у 1989–2006 роках– голова Комісії спеціальних (допоміжних) історичних дисциплін Товариства. Дійсний член НТШ (з 1992), голова (2005 – 2014), почесний голова (з 2014) НТШ, член Світової Ради НТШ (з 2006). Знаковими у становленні відродженого НТШ у Львові стала підготована під керівництвом О. А. Купчинського низка видань: «З історії Наукового товариства імені Шевченка: збірник доповідей і повідомлень наукових сесій і конференцій НТШ у Львові» (Львів, 1997), «125 років Наукового товариства ім. Шевченка» (Львів, 2001), «Наукове товариство ім. Шевченка: 130 років праці для України» (Львів, 2003), «145 років Наукового товариства ім. Шевченка» (Львів, 2019), «Наукове товариства ім. Шевченка: 150 років на службі української науки та культури» (Львів, 2023), а також «Періодичні та серійні видання Наукового товариства імені Шевченка (1885–1939): анотований покажчик» (Львів, 1991), «Бібліографія “Записок Наукового товариства імені Шевченка”: Томи I–CCXL (1892–2000)» (Львів, 2003), «Каталог видань Наукового товариства ім. Шевченка в Україні: 1989–2003» (Львів, 2003).

Окремо репрезентована діяльність О. А. Купчинського у 1980–2020 роки у численних фотографіях: «Під час науково-дослідного стажування. Біля нагробного пам’ятника Іванові Могильницькому на цвинтарі у місті Перемишлі (Польща): Олег Купчинський» (1988), «Під час відкриття на проспекті Тараса Шевченка у Львові пропам’ятної таблиці на честь НТШ: Ярослав Падох, Дмитро Штогрин, Микола Мушинка, Олег Купчинський» (1991), «Дарування представниками «З’єднаного українського допомогового комітету Америки» Енциклопедії «Britannica». Зліва Роман Кирчів, Микола Ільницький, Олег Романів, Роксолана Зорівчак, Р. Сіра, Х. Сеник, Георгій Максимович, Христина Кульчицька, Олег Купчинський» (1994) «Між засіданнями XIII-ої Щорічної конференції з українознавства в Іллінойському університеті в м. Урбана-Шампейн (США): Олександр Мишанич, Лариса Онишкевич, Дмитро Штогрин, Олег Купчинський» (1994), «У Президії Наукової конференції “Михайло Грушевський і сучасна історична наука”: Наталія Яковенка, Ярослав Пеленський, Олег Купчинський, Ярослав Дашкевич» (1996), «У науково-видавничому відділі НТШ в Україні: Ігор Гирич, Олег Купчинський, Володимир Кравченко» (2001), «Редакційний колектив “Енциклопедії НТШ”: Надія Олійник, Олег Купчинський, Олександра Савула, Юрій Ковалів, Василь Майхер» (2023). Доповнюють їх світлини Олега Антоновича у колі знайомих і близьких: «У редакції журналу “Дзвін” у Львові: Юрій Коваль, Андрій Содомора, Олег Купчинський, Микола Ільницький» (1990), «На зустрічі з управою Фундації Ганса Зайделя: Олег Купчинський, о. Борис Ґудзяк» (1999), «В кулуарах виставки наукових праць Олега Купчинського до його 70-річчя у Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника АН України: Олег Купчинський, Олександр Дзьобан, Степан Костюк» (2004) та інші.

Наукову, науково-редакційну, науково-організаційну працю О. А. Купчинського вже високо оцінили його сучасники. Свідченням цього є численні публікації про вченого в періодичних виданнях України: «Архіви України» (Київ), «Бюлетень Західного наукового центру» (Львів), «Вісник Львівського університету» (Львів), «Вісник НТШ» (Львів), «Дзвін» (Львів), «Універсум» (Львів), «Суботня пошта» (Львів), «Вільне життя» (Тернопіль) та інші, починаючи від 1973 р. На виставці експоноване двотомне видання «До джерел: збірник наукових праць на пошану Олега Купчинського з нагоди його 70-річчя» (Київ ; Львів, 2004). До редакційної колегії увійшли: Ігор Гирич, Ярослав Грицак, Микола Крикун, Леонід Рудницький і Наталія Яковенко. У першому томі представлено «Матеріали до бібліографії праць Олега Купчинського», які уклала Марія Трегуб. До експозиції увійшли видання Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника «Олег Купчинський: бібліографічний покажчик» (Львів, 2006), підготований Марією Трегуб, з передмовою Марії Вальо. Доповненням є численні привітання знаних осіб та установ, адресовані О. А. Купчинському з нагоди чергових святкових і ювілейних дат: від Верховної Ради України (за підписом Р. Кошулинського), Інституту українознавства імені І. Крип’якевича (за підписом Я. Ісаєвича), Інституту енциклопедичних досліджень НАН України (за підписом І. Дзюби, Я. Яцківа і М. Железняка), Інституту історії НАН України (за підписом В. Смолія), Інституту Івана Франка НАН України (за підписом Є. Нахліка), Інституту мистецтвознавства, фольклористики та етнології імені М. Рильського (за підписом Г. Скрипник), Світової ради Наукових товариств імені Шевченка (за підписом Л. Рудницького і А. Кіпи), Українського міжнародного комітету з питань науки і культури при НАН України (за підписом Я. Яцківа) та інші. Окремо представлені численні нагороди: почесна відзнака Міністерства культури і туризму України «За досягнення в розвитку культури і мистецтва» (2014), Обласна премія в галузі культури, літератури, мистецтва, журналістики та архітектури в номінації «Літературознавство, сучасна літературна критика та переклади – імені Михайла Возняка» за книгу «Взаємне листування Михайла Грушевського та Мирона Кордуби» (2017), Диплом Лауреата Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Богдана та Левка Лепких за серію літературно- і мистецтвознавчих досліджень останніх років (2017), Почесна грамота «За особливі заслуги перед Українським народом» і відзнака від Верховної Ради України (2023) за вагомий особистий внесок у соціально-економічний і культурно-освітній розвиток держави, значні досягнення в професійній діяльності, активну громадську позицію, сумлінну працю та високий професіоналізм.

Олеже Антоновичу, впродовж десятиліть Ви були і залишаєтеся потужною інтелектуальною силою, надійним орієнтиром української науки. Серед Ваших наукових зацікавлень – великий спектр наукових проблем у сфері гуманітаристики, які Ви успішно розв’язуєте у численних ґрунтовних дослідженнях. Своєю щоденною працею та небайдужим ставленням до української історії, мови та культури Ви заслужили щиру вдячність та справжнє захоплення. Ваш талант, професіоналізм, компетентність – це ті якості, які зробили Вас авторитетним і шанованим науковцем загальнослов’янського рівня.

За Вашими плечима – великий і яскравий шлях, на якому Ви проявили себе видатним ученим-істориком та мовознавцем, талановитим педагогом, інтелігентною, мудрою та відповідальною людиною. Результати Вашого невтомного творчого пошуку збагатили скарбницю української науки, стали неоціненним внеском у її розвиток.

Високо цінуємо той щирий і незламний патріотизм, шануємо за тверду громадянську позицію, самовідданість у творчій праці, невичерпну національну енергетику.

До організації виставки долучилися працівники структурних підрозділів бібліотеки, активним читачем яких тривалий час був Ювіляр, і чиї фонди стали джерельною базою поважного наукового доробку Олега Антоновича Купчинського. Експозицію готували працівники відділу бібліотекознавства Роксоляна Вдовичин, Богдана Мартинюк-Лотоцька, Наталія Прокопенко, Христина Савчак, Мар’яна Саган. До підбору та презентації матеріалів доклалася кандидатка філософських наук, доцентка кафедри філософії Львівського національного університету імені І. Франка Ореста Лосик.

Відеозвіт про урочисте відкриття виставки можна переглянути на ютуб-каналі Бібліотеки.

Тра

2024

З журбою радість обнялась (виставка культурної спадщини мистецького осередку села Підберізці)

З нагоди Всесвітнього дня вишиванки, який щорічно традиційно відзначають у третій четвер травня, у виставкових залах Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів ЛННБ України імені В. Стефаника організовано виставку пам’яток культурної спадщини мистецького осередку села Підберізці Підберізцівської територіальної громади на Львівщині.

У першій і – найбільшій – частині експозиції представлені вишивані, пишно оздоблені вироби початку минулого століття, зокрема першої його третини. З-поміж численних експонатів привертають увагу вишиті золотими руками українських жінок сорочки, запаски і кептарики. Виконані на різних тканинах, як правило, лляними, бавовняними і вовняними нитками, різними техніками, вони гармонійно поєднують традиційні орнаменти з тими, які тільки входили в моду на початку ХХ ст. Багате розмаїття орнаментів, окремих їхніх елементів свідчить про творче переосмислення українками давнього і нового. Кожна вишивана річ вражає поєднанням мотивів: геометричних, рослинних, зооморфних. Сорочки вдало доповнюють ткані речі, зокрема крайки.

Чоловічий стрій, вишитий у першій половині 1930-х рр. Євою Мит (1910 р. н.) для свого чоловіка; жіночий стрій, вишитий у 1914–1918 рр. Євою Цар (1898 р. н.)

Жіночий стрій: сорочка, вишита приблизно у 1930-х рр. і подарована Ганною Олешко до збірки Народного Дому с. Підберізці; родинна запаска з дому Ольги Цар (1908 р. н.)

Жіночий стрій: сорочка, вишита у другій половині 1940-х рр. Юлією Миць (1933 р. н.); запаска, вишита у 1920-ті рр. матір’ю Катерини Оленич (1923 р. н.)

Поряд із традиційним вбранням села Підберізці в інший частині виставки можна оглянути зразки декоративно-прикладного мистецтва: наволочки, обруси, верети (вереття) тощо. На окрему увагу заслуговують вишиті рушники різного призначення, які знайомлять із життям та побутом не тільки окремого села, але й цілого регіону. Цю частину експозиції доповнюють фотографії селян у народному вбранні. Збережені на плівці миті не тільки є свідченням неповторних культурних традицій, а й прекрасним джерелом для вивчення матеріальної культури, втраченої протягом десятиліть.

Пошівка, вишита у 1914 р. Ксенією Цар (1896 р. н.)

Обрус, вишитий у другій половині 1940-х рр. Анною Цар з дому Дмитерко (1919 р. н.)

Рушник, вишитий у 1920-ті – 1930-ті рр. Ганною Кіт (1898 р. н.); образ «Ісус Христос – Небесний Учитель» авторства Осипа Куриласа, репродукція 1910 р. з дому Варвари Цар.

Обрус, вишитий у 1920-х рр. у Євою Губкою (1898 р. н.)

Верета, вишита в 1911 р. Варварою Влох (1896 р. н.)

Окрему частину виставки формують твори Івана Весни (1909–1985), українського скульптора, родом із села Підберізці, учня скульптора і різьбяра Андрія Коверка, автора багатьох скульптур і рельєфів на історичні теми. Збережені родиною його роботи доповнені архівними матеріалами, які розкривають творчий шлях митця, а також численними фотографіями творів, у тому числі вже втрачених.

На виставці експонуються світлини місцевої церкви Архистратига Михаїла, яка збудована у 1891–1910 роках у неовізантійському стилі знаним архітектором Іваном Левинським (1851–1919) і оздоблена монументальними розписами пензля Модеста Сосенка (1875–1920). Як стверджує дослідниця творчої спадщини митця, Олеся Семчишин-Гузнер, ця сільська церква є однією з небагатьох, де поліхромія знаного українського живописця збережена у первинному вигляді.

Організатор цієї мистецької виставки – Ірина Вишинська ставила перед собою мету показати багатство культури українського народу на прикладі села Підберізці, яке творить самобутній мистецький осередок. За сприяння відділу з питань освіти, культури та дозвілля Підберізцівської ТГ, родини Івана Весни, а також усіх односельчан, які надали матеріали, вона зібрала і підготувала для експозиції десятки пам’яток. Першим кроком до подальшого їхнього дослідження і популяризації став підготовлений до виставки буклет зі світлинами церкви Архистратига Михаїла, її розписів, різьбленої проповідниці роботи Івана Весни (1937 р.). Крім того, з ініціативи Ірини Вишинської і за проєктом Тетяни Срібної односельчани вишивають ялинкові прикраси, а також сорочечки для немовлят, які передають до пологових будинків Львова.

Ялинкові прикраси, вишиті громадою села Підберізці у 2023 р.

Висловлюємо щиру подяку всім, хто долучився до організації та проведення виставки: голові Підберізцівської територіальної громади Василеві Ковалю, начальниці відділу з питань освіти, культури та дозвілля Олесі Крохмалюк, головному спеціалісту відділу з питань освіти, культури та дозвілля Христині Попович, студії Юрія Мельничука та її випускникам, родині Івана Весни, а також усім мешканцям села Підберізці, які зберегли і надали такі чудові експонати.

Окрему подяку складаємо адміністрації і працівникам Львівської національної наукової бібліотеки України імені В. Стефаника, зокрема Інституту досліджень бібліотечних мистецьких ресурсів.

Експозицію можна оглянути протягом 16 травня – 28 червня 2024 р. у будні з 12.00 до 16.00 (вул. Бібліотечна, 2), попередньо зареєструвавшись за адресою: [email protected].

Кожного вівторка о 15. 00 – кураторська екскурсія Ірини Вишинської.

Відеозвіт про відкриття виставки:

виставка