Незадовго, у 1596 р. було підписано Берестейську унію, за умовами якої більшість ієрархів Руської церкви на чолі з митрополитом Михайлом Рогозою вийшли з-під юрисдикції Константинополя і прийняли унію з католицьким Римом. Українська церква стала частиною вселенської церкви, але залишала собі свій східний обряд. Спочатку майже вся Україна приєдналася до Унії, але згодом протиріччя спричинили розкол в суспільстві. Ці події знайшли своє відображення у полемічній літературі. Блискучим полемістом, автором низки праць про передумови виникнення і на захист унії був письменник та богослов, митрополит Київський і всієї Русі (1599 - 1613 рр.) - Іпатій Потій.
Зразки полемічної літератури
У 1604 р. Іван Кунцевич вступив до унійного монастиря ордену Св. Василія Великого при церкві Святої Трійці у Вільні, де прийняв чернече ім’я Йосафат. Перші роки свого монашого життя він провів усамітнено в келії, вивчаючи духовну літературу. Через деякий час був висвячений спочатку на диякона, а згодом на священника і присвятив себе поширенню унійних ідей. Й. Кунцевич був надзвичайним оратором, його проповіді приходили послухати не тільки уніати. Усіх, кого зустрічав, він переконував прийняти таїнство покаяння і перейти на уніатство.
Після смерті Іпатія Потія митрополитом Київським і всієї Русі став Йосиф Рутський, а Й. Кунцевич - архимандритом віленського монастиря Святої Трійці. Згодом у 1618 р. Й. Кунцевич призначений архиєпископом Полоцьким, Вітебським і Мстиславським. Йосафат ревно займався вихованням молодих ченців і священників, уклав Катехизм, написав Правила і конституції для священників, з допомогою яких реформував духовенство, майже щороку скликав синоди.
Й. Кунцевич вів аскетичний спосіб життя: його одягом була чернеча ряса з простого матеріалу, за його столом завжди знаходилось місце для вбогих і постійно допомагав хворим. Був завзятим борцем за церковне майно, яке часто опинялося в руках світських людей, і навіть при необхідності повертав судовим шляхом. Йосафат Кунцевич заснував кілька унійних монастирів: у Битені, Пінську, Жировицях.
У 1620 р. патріарх Єрусалимський Теофан на зворотній дорозі з москви прибув до Києва, де організував і висвятив паралельну церковну ієрархію на чолі з митрополитом Йовом Борецьким. Виникнення двох паралельних ієрархічних структур різної церковної юрисдикції стало кульмінацією міжконфесійного протистояння і закінчилося остаточним розколом української церкви.
Молода унійна церква на той час ще не мала значної підтримки серед населення. Єпископську кафедру в Полоцьку посів Мелетій Смотрицький, найзатятіший противник Йосафата Кунцевича. Прибувши до Полоцька, негайно розіслав підбурювальні листи до цілої архиєпархії проти Йосафата Кунцевича, закликаючи вірян відрікатися від унії. Так тривало три роки. Не зважаючи на погрози, Йосафат не припиняв свого служіння і навертав значну частину своїх вірних, проте були такі, що постановили його вбити. Й. Кунцевич знав про небезпеку, яка нависла над ним, і лише молився про те, щоб його смерть не була марною.
У листопаді 1623 р. Й. Кунцевич прибув з візитацією до Вітебська, де підбурені мешканці жорстоко вбили його, а тіло кинули у ріку Двіну. Митрополит Рутський повідомив Папу Урбана VIIІ про вбивство Йосафата Кунцевича. Цей нечуваний злочин шокував усіх. 9 грудня 1623 року король Сигізмунд ІІІ призначив комісію для розгляду вітебської справи на чолі з віленським воєводою і канцлером Левом Сапігою. Місто Вітебськ було позбавлене магдебурзького права, зруйновано ратушу, на місто впала анафема на п’ять років. З церков познімали всі дзвони, за винятком катедрального собору, де Йосафат співав свою останню Утреню. До смертної кари засуджено більше двадцяти осіб.
Похорон Й. Кунцевича відбувся в Полоцьку у січні 1625 року, де промову виголосив Лев Кревза, доктор теології, наступний архимандрит монастиря Святої Трійці у Вільні, згодом єпископ Смоленський.
30 квітня 1624 року Конгрегація «De propaganda fide», ознайомившись з документами, які надіслав митрополит Рутський, запропонувала почати беатифікаційний процес Слуги Божого Йосафата Кунцевича. Процес беатифікації тривав до 1643 року. Було задокументовано покази більше ста свідків про життя, мученицьку смерть і випадки чудодійного зцілення за посередництвом Йосафата.
Жертва Йосафата Кунцевича не була марною. Багато людей переходило на унію. На деякий час між уніатами і православними запанував спокій. Смерть Йосафата мала особливий вплив і на Мелетія Смотрицького. Через Київ і Константинополь він вирушив до Святої Землі. Там знаходив у стародавніх монастирських книгозбірнях речі, про які ніхто в Європі не знав і дійшов до переконання, що не існує суттєвих відмінностей між справжньою православною вірою і Заходом. М. Смотрицький повернувся і у 1627 р. прийняв унію та оселився у василіянському монастирі в Дермані на Волині.
Процес беатифікації тривав до 1643 року. 16 травня того ж року Папа Урбан VIII своїм декретом дав дозвіл на святкування і вшанування Блаженного Священномученика Йосафата кожного року 12 листопада.
Мученицька смерть Йосафата Кунцевича, численні свідчення про чудодійні зцілення сприяли виникненню культу святого, а також появі численної різного роду літератури, присвяченої його особі – житія, агіографії, проповіді, молитви, панегірики, пісні та ін.
Служби і проповіді про Й. Кунцевича, написані у XVIII ст.
![Ważyński P. Kazanie na uroczystość … Wilno, [1762]. Порфирій Важинський – василіянський протоархимандрит і єпископ Холмський](https://www.lsl.lviv.ua/wp-content/uploads/2023/11/36.jpg "Ważyński P. Kazanie na uroczystość … Wilno, [1762]. Порфирій Важинський – василіянський протоархимандрит і єпископ Холмський")
29 червня 1867 р. Папа Пій ІХ підписав декрет про оголошення Йосафата Кунцевича святим священномучеником. З України на урочисту церемонію канонізації прибула делегація на чолі з митрополитом Спиридоном Литвиновичем.
Над процесом канонізації працювала група богословів, серед яких: о. Ніколо Контієрі – історик церкви, бібліотекар та архіваріус, архимандрит у Ґроттаферраті (Італія), о. Михайло Домбровський – прокуратор справ Греко-Католицької Церкви при Апостольському Престолі, єпископ Йосиф Сембратович. Було опрацьовано безліч архівних документів, зокрема, і матеріали беатифікаційного процесу 1643 р. та твори, присвячені Й. Кунцевичу, які виходили друком упродовж усього періоду після його мученицької смерті. Напередодні канонізації побачила світ ґрунтовна праця Н. Контієрі про життя і добу Й. Кунцевича. Особлива цінність твору в тому, що додатком у ньому вміщено «Катехизм» та «Правила і конституції для священників» авторства самого Й. Кунцевича, перекладені латинською мовою.
15 жовтня 1923 року митрополит Андрей Шептицький видав «Інструкцію до духовенства з нагоди ювілею священномученика Йосафата Кунцевича». Інструкція це офіційний документ, який є обов’язковим для виконання. Митрополит детально розписав, як має відбуватися вшанування 300-тої річниці мученицької смерті Святого і наголосив, що це буде не одноразова подія, а увага усієї християнської спільноти до постаті Йосафата Кунцевича повинна бути постійною.
Минуло 400 років від мученицької смерті Святого Йосафата, а його жертва для єдності Христової Церкви і українського народу досі актуальна. Особливо в цей важкий час, коли Україна бореться за своє існування на полі бою з одвічним ворогом – московитами і тільки в єдності ми зможемо захистити не лише свої землі, а й свою історію і майбутнє наших дітей.
Анна Борис, зав.сектору відділу рідкісної книги
