Мар’ян Коць народився 29 червня 1922 р. у Львові. Навчався у Холмській українській гімназії. З приходом радянських військ на західну Україну емігрував до Польщі. Там до літа 1941 р. працював директором української школи в селі Ганна на Підляшші. В школі займався не тільки господарсько-адміністративними справами, а й викладав окремі дисципліни. Після повернення до Львова екстерном закінчив гімназію і вступив до Львівського політехнічного університету.
Після завершення Другої світової війни переїхав до Німеччини, потрапив до табору для переміщених осіб. Працював у Головній квартирі американської зони (УНРРА, згодом вона називалася ІРОВ – Інтернаціональна організація втікачів) у Штраубинзі, Деггендорфі, Ляндсгуті. Тут у Німеччині зустрів дівчину з України — Іванну, яка згодом стала його дружиною. У 1952 р. вони разом Іванною переїхали до Сполучених Штатів Америки, оселилися у Нью-Йорку. У 1953–1954 рр. Мар’ян-Павло навчався у Нью-Йоркському університеті. Відтак він – добрий знавець музики, поезії, живопису, загалом, як вважав сам, безнадійний гуманітарій, – став фабричним фінансистом, завідував заробітною платою працівників. Згодом очолював експортний відділ великого підприємства «П. Льоріланд». Коли створився Центральний український кооператив Америки у Джерсі-Сіті, Мар’ян Коць був обраний його віце-президентом.
Успішний фінансист довідався про подвижницьку діяльність у Нью-Йорку збирача й дослідника українських народних пісень Зиновія Лиська, який вже декілька років шукав фінансового помічника для видання своєї наукової праці. За підтримки М.Коця упродовж 1964–1971 рр. світ побачили «Українські народні мелодії» шість томів (576 с. кожний) З. Лиська. Сьомий том Зиновія Лиська вийшов уже у власному видавництві Мар’яна Коця у місті Лексинґтон, штат Нью-Йорк.
У 1994 р. світ побачив ще одну працю З. Лиська, рукопис якої зберігався у відділі рукописів ЛННБ України ім. В. Стефаника: «Піонери музичного мистецтва Галичини» (Львів, 1994, 143 с.), яка також вийшла у «Видавництві М.П.Коць». У репертуарі цього видавництва – наукова, науково-популярна, художня література. У багатьох бібліотеках України нині зберігаються книги, видані у «Видавництві М. П. Коць». Переважна більшість цих видань не була комерційна, не приносила жодних прибутків, тож потрапляла до читачів завдяки меценатству Мар’яна Коця.
Книги видавництва М. П. Коць
Незалежність України відкрила йому не лише друге дихання, а й принесла подвоєне навантаження і водночас помножила ті суми, які він до цього витрачав на благодійність.
Мар’ян Коць ініціював створення благодійного «Фонду Івана Мазепи», коштами якого було реставровано будинок Мазепи в Києві і створено Музей гетьманства. Відкриття музею відбулося 11 березня 1993 року. Меценат зробив значний внесок у музейну збірку, придбавши для неї документи, твори мистецтва, предмети козацької старовини. Він став ініціатором організації зустрічей з глядачами, проведення вечорів пам'яті, вшанування імен видатних українців. Мар’ян Коць був також ініціатором, натхненником та спонсором встановлення першого в Україні та Європі загалом пам'ятника гетьману Мазепі у селі Мазепинцях Київської області.
За ініціативи і фінансового сприяння Мар’яна Коця та його дружини у 1991 р. вперше відбувся Композиторський конкурс в межах «КиївМузикФесту». Рушієм ідеї заснування цього конкурсу виступило бажання подружжя віднайти видатного композитора в Україні. Їх турбувало питання — чому така велика, співоча Україна не має свого Гріга чи Штрауса? Перший конкурс носив ретроспективний характер, до участі допускалися твори українських композиторів, написані у 1960—1991 рр. Другий — присвячений темі Голодомору, геноциду 1932–1933 рр. На третій конкурс українських композиторів приймалися твори на тему Чорнобильської катастрофи. Четвертий конкурс присвячувався Україні. П'ятий і останній — творчості жінок-композиторів. Конкурси відбувалися впродовж 1991–1995 рр.
Мар’ян Коць брав активну участь у роботі Асоціації дослідників Голодомору, будучи її представником в Америці; співпрацював, як експерт у США з Національною комісією з питань повернення в Україну культурних цінностей. За його сприяння і безпосередньої участі відбулася низка знакових для культурного життя України акцій: перевезена спадщина відомої художниці, учениці Ф. Кричевського, Людмили Морозової, здійснено її перезахоронення на Беркове́цькому цвинтарі (найбільший київський некрополь); відкрито для України ім’я видатного хореографа Василя Авраменка, повернена його спадщина (передана в Інститут мистецтвознавства, фольклористики та етнології ім. М.Рильського та в музей Корсунь-Шевченківського заповідника Черкаської області), перезахоронено прах хореографа в його рідному містечку Стеблові; перевезено архів етнографа, археолога, дослідника Африки Юрія Шумовського (передано до музею Дубнівського заповідника Рівненської обл., де народився вчений); перевезено архів видатного письменника Василя Барки (переданий до Інституту літератури ім. Т. Шевченка).
Мар’ян Коць спонсорував створення «Енциклопедії української музики», підтримував фінансово часописи «Березіль» (Харків) і «Бористен» (Дніпропетровськ), надавав підтримку львівському видавництву «Червона калина». Він опікувався Колегіумом Києво-Могилянської академії, школою-інтернатом в Артемівську Донецької області.
М.-П. Коць у редколегії
Це далеко не повний перелік конкретних виявів національного патріотизму Мар’яна Коця впродовж багатьох років: докладний же опис всієї культурної праці потребує окремої великої статті. Він – почесний член Спілки композиторів України і почесний член шкільної ради школи-інтернату в Артемівську, представник у США Національної комісії при Кабінеті Міністрів України за повернення в Україну культурних цінностей, член редколегії часопису «Березіль» (Харків) і «Бористен» (Дніпропетровськ). Працював головою Фундації Української академії наук у США тривалий час очолював Інститут східноєвропейських досліджень ім. В. Липинського, був співзасновником Українського соціологічного інституту, редактором кількох періодичних видань, зокрема «Наша громада», «XXI століття», «Голос діаспори».
За ухвалою Ліги українських меценатів Мар’яну Коцю присуджено за самовіддану благодійну діяльність премію імені Євгена Чикаленка.
Важливий напрям, пов’язаний з видавничою діяльністю М. Коця, — публікація досліджень, присвячених жертвам голодомору. Це — «Чорні жнива» Тамари Поліщук (К., 1997, 369 с.) про голодомор 1932–1933 рр. у Валківському й Коломацькому районах Харківської області, де окрім численних документів, свідчень людей, подано поминальний список встановлених жертв. «Голод в Україні. 1946–1947 рр.: Документи й матеріали» (К., 1996, 374 с.) —- фундаментальна праця, якої одної досить, аби проректи злочинною комуністичну ідеологію. На потреби Асоціації дослідників голоду-ґеноциду 1932-1933 рр. М. Коць передавав усі кошти від продажу книжок свого видавництва.
М. Коць підтримав поновлене видання наукового журналу «Наше минуле», який редагував С. Білоконь як «журнал незалежної історичної думки» (1993, ч. 1, 218 с.); видання Юрія Косача «Сузір’я Лебедя» (Повість про рід Косачів; 276 с.) й «Чортівська скеля» (повість про замах на Перацького; 456 с.); першодрук епіграм відомого ху¬дожника і графіка "Миколи Бутовича «Епіграми Бутумбаса» (1995, 224 с.}, де зібрано велику кількість дружніх літературних і мистецьких шаржів — справжня ґалерея портретів видатних постатей української культури та багато інших, які навіть годі згадати.
У 1999 р. Мар’ян Коць доброчинно підтримав відновлення будинку по вул. П.Ковжуна, 8 у м. Львові, який належить ЛННБ України ім. В. Стефаника де зараз знаходиться відділ періодичних видань ім. Мар’яна та Іванни Коців. Він також передав до фондів відділу свою приватну колекцію книжкових та періодичних видань (8 915 прим.). Наказом директора Бібліотеки за № 89 від 11 вересня 2003 р. відділ періодичних видань отримав назву ім. Мар’яна та Іванни Коців.
З колекції Мар'яна Коця
М. Коць — кавалер орденів «За заслуги» 3-го, 2-го й 1-го ступенів (1998, 2005, 2007), які отримав за вагомий особистий внесок у справу повернення в Україну культурних цінностей, привернення уваги міжнародної спільноти до визнання Голодомору 1932—1933 рр. актом геноциду українського народу, активну громадську діяльність з метою вшанування пам'яті жертв народної трагедії. 2002 р. рішенням Дубнівської міської ради за № 472 від 11 жовтня 1995 р. Мар’янові Коцю присвоєно звання «Почесний громадянин» міста Дубна. Українська православна церква Київського патріархату нагородила М. Коця орденом Св. Володимира за самовіддану благодійну діяльність в справі національного відродження.
Поховано М.Коця, за його заповітом, в Україні на Личаківському кладовищі Львова на полі №26. «Усе йде, усе минає, залишається тільки слава»…
