У Львівській національній науковій бібліотеці України імені Василя Стефаника, у циклі лекцій «Оссолінські читання», які відбуваються під патронатом Генерального Консула Республіки Польща у Львові, пройшла тематична зустріч із Кшиштофом Чижевським – польським письменником, режисером, ініціатором програм міжкультурного діалогу в Центральній Європі, на Балканах, Кавказі, в Середній Азії, Індонезії, Бутані, Північній Африці та інших пограниччях світу. Відкриваючи цю, вже 92-у «Оссолінську зустріч», генеральний директор ЛННБ України ім.В.Стефаника Василь Ферштей зробив короткий історичний екскурс, акцентуючи на важливості добросусідських українсько-польських взаємин та відрекомендував гостей – Кшиштофа Чижевського та Міколая Рихліка – аташе польського консульства у Львові. Представниця Національного Закладу імені Оссолінських у Вроцлаві Вікторія Маліцька доповнила розповідь про Кшиштофа Чижевського, лавреата багатьох нагород й надалі модерувала зустріч.
Кшиштоф Чижевський, умілий й досвідчений оратор, у своїй лекції «Родинна Європа ХХІ століття – про актуальність Вінценза та Мілоша» розповів про те, що він почав пізнавати пограниччя у 70–80-х роках минулого сторіччя, коли разом із колегами їздив в експедиції на схід Польщі, де ще збереглася автентична культура пограниччя. На основі почутих там пісень, переказів, побачених ритуалів, обрядів молоді митці створювали авангардні спектаклі. У 1990 році К.Чижевський заснував у Сейнах, містечку на кордоні з Литвою, фонд «Пограниччя». Це місце було для нього важливим ще й тому, що звідти походить його улюблений поет, Нобелівський лауреат Чеслав Мілош, з яким, до речі, він був знайомий особисто.
– Ми працюємо на різних пограниччях: від Індонезії і Бутану аж до Південної Америки, але передусім у Центрально-Східній Європі,- підкреслив у своєму виступі К.Чижевський. – Наш осередок став лабораторією філософії і практики пограниччя, які сьогодні знову набувають дуже великого значення у світі. Для мене пограниччя – це традиція діалогу культур, а не архіпелаг окремих островів. Те, що протягом століть створювалося на пограниччях Речі Посполитої, було спільною багатоголосою цивілізацією. Це був своєрідний палімпсест, повний напруги й різних болісних конфліктів, але все ж багатий культурний палімпсест. Спираючись на свій досвід, можу сказати, що світ сьогодні потребує такого будування сполучної тканини, як сказав би Мілош. Ми можемо мати свої окремі клітини, ми повинні дбати про свої окремі культури, мови, ідентичність, але організм умирає, якщо немає сполучної тканини.
Коли в одному з інтерв’ю Кшиштофа Чижевського запитали чи має він українських спільників у своїй ідеї пошуку, гість «Оссолінської зустрічі» відповів:
– Так… Наприклад, Григорій Сковорода, якого я читав українською мовою, коли ще не було польського перекладу. Його думки – близькі мені. Його душа для мене – душа побратима. Щодо сучасних українських письменників та мислителів, то маю друзів, які допомагають у пошуку та будуванні мостів, – Микола Рябчук, Юрко Андрухович… На жаль, мені не пощастило зустрітися та познайомитися із старшим поколінням українських письменників. Можливо, хтось із них – мій невідомий спільник у побудові мостів!
Друга частина велелюдної зустрічі пройшла у формі діалогу, вислід якого: Україні потрібно солідаризуватися з Європою та поширювати знання про нашу державу в світі, тобто – будувати мости.
Наступну «Оссолінську зустріч» заанонсовано на 4 грудня.
