У вересні 2022 р. українська та міжнародна наукова громадськість вшановує визначного етномузиколога Володимира Гошовського, якому б виповнилося 100 років.
Володимир Гошовський — учений європейського рівня, засновник кібернетичної етномузикології. Його ім’я нерозривно пов’язане з відродженням наукової думки в Україні другої половини XX ст. Антологія «Українські пісні Закарпаття» (1968), монографія «Біля джерел народної музики слов’ян: Нариси з музичного слов’янознавства» (1971) та підготовлений, відредагований і фундаментально прокоментований ним двотомник вибраних праць К. Квітки (1971, 1973) — це найважливіші праці, якими вчений не тільки заповнив вакуум у сфері музичної фольклористики, а й відродив порівняльно-типологічний напрям досліджень, найвидатнішим представником якого в Україні був К. Квітка.
Народився Володимир Гошовський 25 вересня 1922 р. в Ужгороді на Закарпатті в родині інтелігентів: батько — юрист, мати — піаністка.
У 1940 р. Володимир Гошовський вступив до Карлового університету в Празі, де студіював слов’янську філологію й етнографію, семіологію, порівняльне мовознавство, вивчав європейські мови, відвідував лекції з музикології. У 1944 р. захистив дисертацію на тему «Етнографічний аналіз творчості М. В. Гоголя» й отримав звання доктора філософії. Ще в період навчання у Карловому університеті та деякий час після його завершення В. Гошовський працював науковим співробітником Інституту з вивчення Південної та Східної Європи при цій установі.
У січні 1946 р. родина Гошовських переїхала до Ужгорода. В. Гошовський влаштувався на посаду завідувача етнографічного відділу Ужгородського державного історико-краєзнавчого музею, мав завдання підготувати постійно діючу етнографічну виставку, тому їздив по селах, збирав предмети старовини.
В. Гошовський екстерном закінчив Ужгородське державне музичне училище (1949 р.) та Львівську державну консерваторію ім. М. Лисенка за спеціальністю гітара та диригування (1953 р.). Надалі, аж до 1961 р., був надзвичайно діяльним у найрізноманітніших галузях культурного життя Закарпаття: музичний педагог; теоретик і диригент оркестру народних інструментів у музичній школі й училищі; вчитель іноземних мов у середній школі, училищі й університеті; артист-виконавець (гітарист) на концертній сцені та на радіо; музичний критик у місцевих газетах і автор музично-освітніх передач на радіо; автор лекційного циклу з естетики та історії музики.
Від 1955 р. систематично записував народні пісні. Спочатку — в Ужгороді від селян (учасників фольклорних ансамблів), а надалі — по всьому Закарпаттю та за його межами.
Протягом першого десятиліття збирацької діяльності записав понад 1600 пісень із 60 сіл Закарпаття і ще декілька сотень — в інших 15 селах із сусідніх областей карпатського регіону.
У цей період з’являються його перші наукові праці з питань музичної культури Закарпаття: «Музична культура Закарпаття» (Ужгород, 1957), а також «До питання про музичні діалекти Закарпаття» (Ужгород, 1958). Власне, під впливом відомого діалектолога, професора Ужгородського університету Йосипа Дзендзелівського й учнів його школи В. Гошовський розпочав дослідження музичних діалектів, що і визначило напрям його теоретичного мислення та методологію на наступне десятиліття.
Подальший період життя і творчості В. Гошовського пов’язаний із Львовом. У Львівській державній консерваторії ім. М. Лисенка етномузиколог працював у 1961–1969 роках: спершу на посаді викладача домри і керівника оркестру, а згодом — доцента кафедри теорії музики і композиції, якою керував відомий композитор і фольклорист Станіслав Людкевич. У цьому закладі він читав лекції з музичного фольклору, керував фольклорною практикою студентів та їхньою науковою роботою, організовував експедиції, заснував у 1961 р. Кабінет народної музики.
Учений працював над створенням комплексного каталогу українських народних пісень. У 1964 р. в журналі «Советская музыка» В. Гошовський опублікував статтю «Фольклор и кибернетика». Її практичне значення полягало у розширенні методу аналізу народних пісень на основі принципів лінгвістики та кібернетики.
Важлива подія цього періоду — вихід у світ фундаментальної антології-монографії «Украинские песни Закарпатья» (Москва, 1968). За словами визначного композитора та диригента Миколи Колесси, «це дуже вартісна книжка. Ця праця зробила Володимира Гошовського, на мою думку, безсмертною людиною».
У 1969 р. В. Гошовський звільнився з консерваторії та перейшов на творчу роботу — працював на радіо та телебаченні, писав рецензії. Як член Бюро фольклорної комісії Спілки композиторів їздив на конференції, пленуми та семінари, організовував експедиції за власними планами, працював у бібліотеках та архівах, читав лекції в музичних закладах Москви, Ленінграда, Києва, Мінська, Вільнюса, Баку, Тбілісі, Єревана, Казані, Донецька.
Під час цього періоду інтереси вченого розширюються на весь слов’янський фольклор, на питання асиміляції, взаємозв’язку фольклору й семіотики і на кібернетизації аналітичних методів. Результатом таких досліджень була його монографія «У истоков народной музыки славян. Очерки по музыкальному славяноведению» (Москва, 1971).
Багато праці та енергії В. Гошовський віддав на упорядкування, редагування та коментування праць визначного українського етномузиколога Климента Квітки («Избранные труды в двух томах», Москва, 1971, 1973).
У 1975 р. вчений переїхав до Вірменії, працював в Інституті мистецтвознавства АН Вірменської РСР на посаді провідного наукового співробітника. У Єревані В. Гошовський організував семінари сучасної музики, де було проведено понад 70 занять. У Вірменії вчений працював до виходу на пенсію у 1986 р. Основні праці цього періоду: «Армянский универсальный структурно-аналитический каталог музыкальных текстов» (1979), «Горани. К типологии армянской песни (Опыт исследования с помощью ЭВМ)», що вийшла друком у 1983 р., «Социологический аспект музыкальной этнографии» (1985).
У 1986 р. вчений повернувся до Львова, запустив комп’ютерну систему УНСАКАТ (Універсальний структурно-аналітичний каталог музичного фольклору) у Львові, Ужгороді, Києві, Москві та Вільнюсі. В Ужгороді В. Гошовський створив «Науковий Центр дослідження народної музичної культури Карпат», основне завдання якого — координація збирацької роботи на Закарпатті та організація спільно з іншими установами міжобласних та міжнародних симпозіумів із питань дослідження народної музичної культури Карпат.
В останні десять років свого життя В. Гошовський завідував на громадських засадах фольклорною секцією Обласного товариства охорони пам’яток історії та культури, заснував товариство «Рідна пісня» при Львівському фонді культури, працював на кафедрі фольклористики Львівського державного університету ім. І. Франка та науковим консультантом при Львівській науковій бібліотеці ім. В. Стефаника НАН України, організував Першу Міжнародну школу кібернетичної етномузикології та музичного карпатознавства (Ужгород-Дубриничі, 1993), семінар «Народна пісня в кібернетичному просторі» (Львів, 1995).
Помер Володимир Гошовський 30 грудня 1996 р. у Львові, похований на Личаківському кладовищі.
У червні 1997 р. Єлизавета Гошовська, дружина Володимира Гошовського, по смерті свого чоловіка передала частину його приватної книгозбірні (1682 одиниці) до відділу мистецтв Львівської наукової бібліотеки ім. В. Стефаника НАН України. Це переважно вітчизняна та зарубіжна література з музикознавства, етномузикознавства, фольклористики, мовознавства, а також зі сфери філософії, естетики, кібернетики та точних наук і кілька сотень періодичних видань.
